У Європі основні директиви в сфері управління відходами встановлюють цілі, які мають країни досягнути в сфері управління відходами, і надають країнам можливість самим визначити, якими економічними інструментами цих цілей досягати. Так, визначені в ЄС цілі по переробці вторсировини, цілі по зменшенню захоронення відходів, цілі по збору органічних відходів, тощо. Уряди країн-членів ЄС визначили ряд економічних механізмів, за допомогою яких будуть виконувати приписи директив ЄС в сфері управління відходами, і які впливають на тарифікацію поводження з відходами на рівні міста та селищ.
До найбільш поширених механізмів відносять: 1. Податок (плата) на захоронення відходів на полігоні 2. Податок (плата) на спалювання сміття 3. Схеми «плати за те, що викидаєш» 4. Схеми РВВ для певних видів відходів (упакування, батарейки, електричні та електронні відходи) Тарифікація захоронення сміття на полігоні має 2 види: податок за захоронення сміття (його встановлює місцевий органі влади) та плата, яку встановив оператор полігону за захоронення на ньому сміття. 19 країн ЄС такий податок встановили. Часто в країнах є встановлені і податок на захоронення, і плата за захоронення сміття, які становлять мінімум 17 Євро за тону до 155 Євро за тону захоронення сміття.
Схема «плати за те, що викидаєш» застосовуються у більше ніж 17 країнах щодо муніципальних відходів. Про застосування таких підходів до тарифування приймає рішення орган місцевого самоврядування, як правило. Хоча є випадки, коли законодавство зобов’язує муніципалітети таку систему застосовувати. В решті країн застосовуються або сталі ставки за вивезення сміття, що базуються на площі приміщення, або застосовуються муніципальні податки. Лише 3 країни мають схеми «плати за те, що викидаєш» у всіх муніципалітетах (Австрія, Фінляндія, Ірландія), а в інших країнах муніципалітети самі вирішують які підходи до тарифування обрати, і тому не всі муніципалітети обирають систему «плати за те, що викидаєш».
На рівні муніципалітетів виділяються такі види тарифування по системі «плати за те, що викидаєш»: на основі обсягу відходів, на основі частоти вивезення, на основі ваги відходів, на основі оплати мішків для відходів. До прикладу, такі схеми складають чи доповнюють системи «плати за те, що викидаєш» в країнах ЄС:
– фіксований щорічний платіж з домоволодіння (як частина системи «плати за те, що викидаєш») застосовується в деяких муніципалітетах Іспанії (40 євро з домоволодіння);
– плата за купівлю мішка для змішаних відходів (в Іспанії 17л мішок коштує 0,65 євро);
– плата за вивільнення контейнера (на 120 чи 140 л);
– плата за кг змішаних відходів (в Словаччині 0,17 євро і 0,36 євро в Швеції).
Експерти відзначають, що запровадження такої системи призводить до зменшення кількості відходів, що утворюються в домогосподарствах. Так, в Ірландії через рік після запровадження системи «плати за те що викидаєш» кількість сміття, утвореного в домогосподарствах, зменшилася на 49%.
Також в деяких країнах плата за викидання сортованого та несортованого сміття різниться. Так, у Польщі за викидання несортованого сміття треба заплатити вдвічі більше. Також у Польщі плата за вивезення сміття встановлюється компаніями, яке виграють тендери в муніципалітету, тому муніципалітети не мають впливу на тарифи цих компаній, проте повинні обрати найнижчий тариф серед учасників тендеру. Деякі муніципалітети навіть дофінансовують видатки на збір відходів із своїх бюджетів за відсутності законодавчої заборони на це. Одними із причин підняття плати за управління відходами є: спад цін на вторсировину, підняття рівня мінімальної зарплати та встановлення нових цільових показників по переробці, що тягне за собою вимогу по встановленню додаткових контейнерів на вторсировину, органіку, а також постійне підняття податку на захоронення.
Матеріал підготовано за даними Екологія Право Людина в рамках реалізації спільного проекту Уряду Швеції та ПРООН в Україні “Посилене партнерство для сталого розвитку”.