Ми вже розповідали про один із важливих принципів реформування галузі управління відходами, який називають “забруднювач платить”. Його суть полягає в тому, що виробники зобов’язані закладати у свою продукцію певну частину коштів на збір та утилізацію використаної продукції, а потім за ці кошти організувати збір відходів та їх утилізацію.
Цікавий той факт, що в країнах Європи іншою частиною реалізації принципу “забруднювач платить” є підхід “плати за те, що викидаєш” (PAYT – pay as you throw). Цей підхід також відомий як “ціна за одиницю”, “диференційована та змінна ставка” та “система змінних платежів”.
Вказаний підхід полягає в тому, що особа платить за відходи, відповідно до кількості, яку вона передає третім особам для їх управління. Він базується на трьох елементах: ідентифікації утворювача відходів, розрахунку кількості переданих відходів та ціни за одиницю (наприклад, за кілограм, за мішок).
Основним є те, що плата залежить від кількості тих відходів, які утворилися. Це дає змогу стимулювати запобігання утворенню відходів, повторне їх використання та переробку. Реалізація залежить від схеми підрахунку кількості відходів.
Найбільш поширеними методами підрахунку кількості відходів є такі:
1. Підрахунок об’єму відходів (за розміром контейнера). Цей метод не дуже ефективний, тому що контейнери можуть бути напівпорожні.
2. За кількістю переданих мішків.
3. За вагою відходів.
4. За частотою збору відходів (зазвичай цей метод поєднується з обрахунком ваги та об’єму відходів).
Найкращими у впроваджені цього методу є Швеція, там у магазинах продаються окремі мішки для сміття, в ціну яких вже закладено кошти на утилізацію сміття, що поміститься у ньому. Франція ж пішла іншим шляхом і встановила податок на сміття, який сплачується жителями один раз на рік у сумі 200 євро.